A A A K K K
людям із порушенням зору
Вінниччина Релігійна та Міжнаціональна

“Я дуже прошу відгукнутись свого друга, який допомагав мені будувати церкву!”

Дата: 13.04.2023 08:45
Кількість переглядів: 55

Благочинний Хмільницького району Вінницько-Тульчинської єпархії УПЦ (ПЦУ) о. Іван Пукас із однодумцями активно займається волонтерською діяльністю та допомогою українським воїнам-захисникам ще від самого початку російського вторгнення. Крім того, священник та волонтери зараз постійно допомагають військовослужбовцям, які перебувають на лікуванні у профільних закладах.

- Від самого початку російського вторгнення ще у 2014 році та відколи я почав служіння на теренах Хмільницького району, ми із однодумцями, волонтерами, небайдужими громадянами почали допомагати нашим воїнам-захисникам. Допомагали землякам, мешканцям міста та району тощо. А далі без вагань ми взяли на себе дуже важливу та злободенну моральну, психологічну та соціальну допомогу нашим Героям, які нині перебувають на лікуванні та реабілітації, - розповідає Іван Пукас. – Із початком повномасштабного вторгнення вона активізувалась та значно поглибилась. Це постійні спільні молебні, духовні та моральні бесіди, спілкування із військовими. Волонтери – наші креативні та творчі дівчата й хлопці, за тісної підтримки керівництва закладу, громадських активістів організовують бійцям дозвілля, різноманітні гуманні та соціальні акції, екскурсії тощо.

Духовна робота дуже важлива. Одужання потребує не лише тіло, а й душа та серце. І без зцілення морального та духовного часто неможливе тілесне зцілення. І відповідно – навпаки теж. У цьому запорука соціального служіння та волонтерської праці на благо захисників України.

- Отче, тобто як лікарі лікують тіло, так само священники з Божою допомогою – душу та серце?

- Так. Це дуже добре розуміють і самі військові, і персонал закладу. Бо де і як людині знайти те джерело надії, тепла, любові, співчуття, порозуміння, якщо її душа та серце досі здригаються від вражень крові, смерті, обстрілів, вибухів, ракет, танків? А якщо людина сама зазирнула смерті в очі і дивом вижила, а її побратимів вже немає? А якщо отримала дуже важкі травми та каліцтва? А що відчувають її рідні та близькі? Думаю, що далі можна без коментарів.

- Отче, пригадаєте якійсь випадок із допомоги нашим воїнам?

- Один молодий боєць вижив у самому пеклі війни. Але втратив усіх побратимів, які були поруч із ним. Сам він теж був поранений. Куля влучила у голову… Лікарі не давали жодного оптимістичного прогнозу. Операції за операцією, лікарні за лікарнею. Але він вдруге виграв нерівний бій у смерті… Згодом цей мужній юнак проходив у нас лікування та реабілітацію. І саме у нас він вперше в житті прийшов до Бога. Він сказав чесно мені це під час першої у житті сповіді… Із щирими чоловічими сльозами на очах…

Поруч із Героєм увесь час була його дівчина. Тоді хлопець по суті наново вчився ходити. І я бачив, як кохана стимулювала його, щоб спершу ходив на милицях і вставав з інвалідного візочка. Далі – вже вчився ходити на своїх двох без допомоги милиць. Ця битва за здоровя була не менш важкою та копіткою аніж дві його попередні перемоги. І вони виграли її з честю та гідністю! Хлопець згодом охрестився у мене. А далі я повінчав щасливих закоханих у нашому міському храмі Святих апостолів Петра і Павла, де служу настоятелем. Дай Боже, їм Перемоги, любові, здоров’я та довголіття!

Таких історій, насправді, безліч… Є історії танкістів, які горіли у броні, але вижили. Є історії льотчиків-асів, яким дивом й Божою ласкою вдалось врятуватись з палаючих літаків… Є багато чого. Але про це ще рано казати вголос! Війна триває…

- І все ж, можливо, пригадаєте ще якійсь випадки?

- Я мав за честь особисто познайомитись із Героєм України Валерієм Чибінєєвим, бойовим офіцером, снайпером-десантником, який з честю пройшов пекло війни. Не одну годину ми розмовляли і про вічне і про буття із цим сміливим та мужнім та водночас – щирим, інтелігентним, освіченим, розумним хлопцем… Домовились ще неодмінно зустрітись за можливістю… На жаль, Герой України Валерій Чибінєєв рік тому загинув під час героїчної оборони Києва.

І ще не можу не згадати іншого друга - бойового офіцера-десантника з Миколаївської частини, який теж прийшов до Бога у зрілому віці. І цей мужній хлопець паралельно із військовою службою став студентом духовної академії та всерйоз розмірковував стати військовим капеланом.  А ще цей хлопець, незважаючи на те, що ще не вилікувався після надважкого поранення, приходив до мого храму і допомагав із будівництвом. Тягав наче коробку сірників здоровезні камяні брили та гори цегли. І коли я казав, може, давай трошки спокійніше, ти ж на лікуванні, не навантажуй себе так, він усміхався: Я лікуюсь Божою працею, бо я зводжу храм…

На жаль, зараз зв'язок із цим своїм товаришем втрачено. За останніми даними, він був на передовій з першої доби повномасштабного вторгнення. Дуже вірю та сподіваюсь, що він живий й неушкоджений! Дуже прошу Героя відгукнутись.

- Отче, мабуть Вам вже важко назвати точну кількість тих, кому допомогли, розрадили?

- За ці дев’ять років ми допомогли десь 200-300 бійцям, їхнім рідним й близьким. Це лише тим, з ким ми постійно спілкувались у лікувальному закладі. А плюс ще телефонне спілкування – від постійних дзвінків до маленької розмови мимохідь. Коли ми із цими співрозмовниками та співрозмовницями за життя ще ніколи не бачили один одного, зате вже стали заочними друзями. Тож вийде десь цифра у тисячу людей точно, що постійно зростає! І кожен та кожна з цих хлопців та дівчат вже як рідні – батьки, брати, сестри!

До речі, зараз за сприяння керівництва лікувального закладу та Божої ласки на території зараз зводимо спільними зусиллями капличку. А ще багато військових, які одужують, самі постійно за можливістю приходять на служби та молебні до нашого міського храму Святих апостолів Петра і Павла. Хтось на милицях, хтось – на візочках, хтось, кульгаючи… Але йдуть!

- Отче, чи звертаються до Вас крім пацієнтів закладу й медики?

- Про Таїнство хрещення, вінчання тощо я вже казав, що їх щоразу більшає. А ще тішить, що і медичний персонал теж дедалі частіше звертається до Бога. І я вже неодноразово сповідав, вінчав та подекуди – хрестив, лікарів, медичних сестер тощо. Буває, що військові медики, які їдуть на ротацію вже після повернення з фронту та переосмислення багатьох поглядів на життя й буття, звертаються до мене із особистими делікатними проханнями. Звертаються й курсанти-майбутні служителі Гіппократа. Співпрацюємо також й із іншими священнослужителями та капеланами.

- Отче, розкажіть ще, будь ласка, про Вашу волонтерську діяльність?

- Активна волонтерська праця у цьому напрямку також триває ще з 2014 року. Це і допомога військовим за їхніми запитами, підтримка їхніх рідних й близьких, та загалом мешканців нашої громади. Як я вже казав, справ дуже багато. Ми дуже тісно співпрацюємо із нашими волонтерами, особливо командою відомого волонтера та громадського активіста Миколи Михальнюка. А ще нам випала важка морально, але дуже потрібна місія – зустрічати кожного Героя з нашої громади та сусідніх громад району на щиті та урочисто й скорботно проводити в останню Путь…

Ми щиро вдячні усім небайдужим мешканцям територіальних громад нашого району та парафій за активну участь у безкорисливій волонтерській праці на допомогу нашим Героям! Наша сила в єдності. Слава Україні! Героям Слава!

- Дякую Вам за розмову!

Фото – особистий архів о. Івана Пукаса



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень