“Я особисто провів Таїнство вінчання двох пар, які вирішили побратись на фронті. Обидві історії по своєму душевні та драматичні!”
Благочинний Бершадської громади Гайсинського району Вінницької області протоієрей Вінницько-Тульчинської єпархії УПЦ (ПЦУ) о. Ростислав Процанін ще із 2014 року збирає допомогу українським воїнам-захисникам та їхнім рідним й близьким. За ці дев'ять років священник подолав особисто та із однодумцями – волонтерами й капеланами, тисячі кілометрів фронтових доріг...
Нещодавно священника було нагороджено відзнакою Сухопутних військ ЗСУ - медаллю "За особливу службу ІІІ ступеню". О. Ростислав розповів нам про волонтерську діяльність та соціальне служіння.
- Фактично за ці дев’ять років війни України за Незалежність нашої волонтерської роботи аж ніяк не поменшало. З 24 лютого 2022 року – значно побільшало, - розповів о. Ростислав. - Тому так саме із колегами – священниками, військовими капеланами, волонтерами, благодійниками – словом, усіма небайдужими, ми дуже активно продовжуємо нашу гуманітарну та благодійну місію й соціальне служіння у допомогу нашим воїнам-захисникам, їхнім рідним й близьким, внутрішньо-переміщеним особам та усім нужденним. Плюс, постійна моральна та духовна підтримка моїх земляків у Бершадській громаді.
Звісно, значно збільшилась й наша моральна відповідальність! Бо недаремно у скрутний час думки людей більше привернуті до Бога, до всього істинного, справжнього, не награного і не вигаданого…
- Отче, Ви можете назвати хоча б приблизну кількість допомоги, що надавали за ці дев’ять років? Та географію волонтерських фронтових поїздок?
- Про кількість благодійної допомоги, що ми із однодумцями передали воїнам і так далі за ці дев’ять років, я навіть і не скажу. Повірте, що точну кількість сотень тисяч тонн від бронежилетів та тепловізорів і до предметів особистої гігієни, порахувати вкрай важко…
А фронтові дороги? Я наведу Вам приклад одного маршруту ще до 24 лютого минулого року. Це Бершадь – тоді ще не окупована Станиця Луганська Луганської області – далі зі Станиці Луганської уся лінія фронту аж до Приазов’я та тимчасово окупованого Маріуполя! І все це передова! Додому їхали від Маріуполя через Миколаївщину та кордон з окупованим Кримом… І таких маршрутів було безліч.
До речі, 24 лютого 2022 року я зустрів під час волонтерської місії у військовій частині теж на кордоні із Кримом. І під ранок загули ракети, почався страшний обстріл… Хлопці бігом відправили мене додому, а самі за зброю та - у бій… На жаль, когось з цих героїв вже немає з нами… Хтось поранений… А решта виборюють нашу із Вами Незалежність!
- Дуже важко проводити в останню путь Героїв-земляків...
- На жаль, так. Бо це мої земляки, з якими ходили поруч вулицями, зустрічались у церкві на свята, вітались із дружинами, батьками, дітьми.
На жаль, я вже дізнався й про загибель або каліцтва ще багатьох Героїв та Героїнь, яких я знав за ці дев’ять років. Когось – дуже добре… І серед моїх досить близьких родичів є ті, які або зникли безвісти десь під Бахмутом або нині в полоні. І ми теж здригаємось від кожного телефонного дзвінка – а раптом це якійсь новини про них? Живемо як на голках.
Яка відповідальність нині покладена на тих, хто лікує та рятує морально й словесно людські душі та серця! Чесно Вам скажу, це як Христос ніс свого хреста, не зрікаючись. Так і ми – священники, капелани, небайдужі люди, несемо свого хреста, не зрікаючись! Саме тому я щиро вдячний усім своїм колегам, побратимам, посестрам, волонтерам, громаді, усім небайдужим за всебічне сприяння та активну допомогу. Бо наша сила в єдності!
- Отче, а з якими проханнями як до волонтера і до священника найчастіше звертались до Вас бійці?
- Розповім приклади з життя. Я особисто провів Таїнство вінчання двох пар, які вирішили побратись на фронті. Обидві історії по своєму душевні та драматичні.
Одна жінка з Київщини мала бізнес, кошти, успіх у житті. Але, приїхавши раз на фронт до наших воїнів, вирішила присвятити своє життя волонтерству. Згодом сама одягнула військовий однострій і навіть виконувала обов’язки командира. Більше того, на фронті вона зустріла й своє особисте щастя. І ось, приїхавши в гості до наших бійців, я й повінчав щасливих молодят на їхнє особисте прохання та прохання наших побратимів! На жаль, минулого року чоловік-Воїн героїчно загинув у бою… А дружина-Воїн після важкої втрати коханого не знітилась, не підкорилась горю і з Божою та людською поміччю продовжує службу. Ми постійно контактуємо із нею, молимось за усіх хлопців та за її чоловіка.
Друга історія. На фронті зустрілись, покохали один одного та побрались молода пара з Вінниччини. Я теж їх обох повінчав під час поїздки до цього підрозділу. Минулого року чоловік був поранений і вже не зміг повернутись до служби. Я теж постійно на зв’язку із героїчним подружжям. У них вже народився син, якого вони назвали Ростиславом на мою честь!
- Ви також проводили й Таїнство хрещення?
- Загалом я провів за цей час десь близько десяти Таїнств хрещення. Хрестив на передовій й зовсім юних хлопців так і дорослих чоловіків, які знайшли свій шлях до Бога вже у солідному віці. Мене вже колеги та родина жартома називає «багатодітним батьком»!
Є ще одна дуже щемлива та душевна історія. Колись під час чергової поїздки на Донеччину на фронт ми із колегою – священником з Погребищенської громади о. Іваном Мельниковичем похрестили хлопчика, від якого з певних причин відмовились біологічні батьки. За попередніми прогнозами, ця дитина була приречена. Однак, Бог та медики зробили справжнє диво. У хлопчика є й хрещені мати і тато. А коли ми охрестили малюка у лікарняній палаті, то, за пропозицією медиків, назвали його Ростиславом на мою честь. А по-батькові Івановичем на честь мого колеги! Звісно, ми постійно підтримуємо і хлопчика і його прийомних батьків.
Нині хлопчику вже п’ять років. Слава Богу, зростає. А його прийомний батько – простий шахтар з Донеччини, мужньо боронить Україну!
- Зовсім нещодавно Ви отримали високу відзнаку Сухопутних військ ЗСУ - медаллю “За особливу службу ІІІ ступеню”.
- Так, звісно, це дуже приємно. Але найголовніша нагорода для мене, моїх колег-священників та однодумців – коли наші Герої та Героїні вертаються живими додому! Коли Бог та молитва вберегли їх у найстрашніших та найважчих випробуваннях!
- Отче, що б Ви порадили співвітчизникам та землякам, що робити, аби не втомитись, не занепасти духом та не зневіритись у важку мить?
- Творіть добро і несіть у світ любов. Якби важко, страшно, сумно вам не було. Завжди! І Бог завжди був, є і буде з Вами. Адже Бог і є любов!
- Дякую Вам за розмову!
Фото із особистого архіву о. Ростислава
