“Зараз на Вінниччині та по всій країні, мабуть, вже немає жодної родини, яку так чи інакше не зачепила б війна…”
Отець Ярослав Кондера є настоятелем двох релігійних громад Української Греко-Католицької Церкви - у м. Жмеринці та смт Браїлів. Священник активно займається волонтерською допомогою та моральною підтримкою наших Воїнів-захисників, їхніх рідних й близьких, внутрішньо переміщених осіб та усіх нужденних. О. Ярослав розповів про особливості соціального служіння у часи війни.
- Свою волонтерську місію та соціальне служіння у допомогу українським воїнам-захисникам, їхнім рідним й близьким, мешканцям областей, що постраждали від війни, я з однодумцями та небайдужими громадянами активно розпочав ще з 2014 року, - розповів о. Ярослав Кондера. – Звісно, за ці дев’ять років багато що змінилось… Зараз ми із однодумцями активно допомагаємо й внутрішньо переміщеним особам, людям з Півдня, Сходу України, які втратили дах над головою.
Мушу констатувати, що зараз на Вінниччині та по всій країні, мабуть, вже немає жодної родини, яку так чи інакше не зачепила б війна… На жаль… Хтось втратив рідних та найдорожчих, хтось, як я вже казав – дах над головою, хтось страждає морально, духовно… Хтось зневірився… Тож зараз наша головна місія – підтримка людей усім чим можливо. Доброю справою, добрим словом. І інколи одне Боже слово важливіше за якусь найдорожчу матеріальну цінність.
На жаль, трапляються й ті люди, які вважають, що “якось то воно буде” “війна десь далеко і мене не зачепить” і так далі… Але у критичний момент для України та і кожної людини жодних “якось”, “десь”, байдужості – не місце!
- Отче, Ви тісно спілкуєтесь із земляками-військовими?
- Багатьох хлопців-захисників з нашої та сусідніх громад району я дуже добре знаю ще з 2014 року. Знаю їхніх рідних й близьких. І вони добре знають мене. Є довіра та взаєморозуміння без зайвих слів. На жаль, деяких Героїв доводилось вже проводжати в останню путь “на щиті”… І саме тоді розумієте, з ким рідні й близькі загиблих хочуть розділити страшний біль від втрати.
Або моральна підтримка Захисників України, які в бою отримали поранення чи каліцтва. Та й морально підставити плече їхнім рідним й близьким. Бо не секрет, що їхні рідні найчастіше відчувають ще більш гострий та страшний біль.
- Діяльність військового капелана не обмежується лише рідною територіальною громадою?
- Вона дуже багатогранна. І коло спілкування та соціального служіння теж дуже значне. З цілком зрозумілих причин тут розповідати більше я не можу.
Наш волонтерський центр у смт Браїлів працює інколи безперервно та на усю потужність. Комусь потрібна та чи інша допомога предметами військового ґатунку, комусь – продукти харчування, одяг, прихисток як то внутрішньо переміщеним особам особливо у перші місяці повномасштабного вторгнення. Хтось потребує просто доброго слова за чашкою кави… І Ви маєте розуміти, що специфіка не дуже великої громади така, що усі добре знають один одного, до кого можна звернутись і коли добре і коли погано…
- На початку нашої розмови Ви констатували, що у суспільстві є відсоток морального занепаду, втоми. На Вашу думку, як допомогти людям морально? Чим їх можна надихнути?
- Я скажу одне. Бог з нами! Бог любить Вас усіх – зримо і незримо! І Божі двері завжди відкриті для кожного! І поруч з Вами завжди є добрі, щирі та небайдужі люди, які готові подати руку допомоги!
Тому звільнімося з кайданів себелюбства і " моя хата з краю" і продовжуємо працювати разом, єдино - на швидку перемогу над ворогом, на багату, незалежну Україну, добробут людей і славу Божу. Все буде Україна! Слава Україні! Героям Слава!
