“Бійці передали до нашого храму найціннішу реліквію – Євангеліє зі зруйнованої російськими окупантами церкви на Донбасі…”
Священник Вінницько-Тульчинської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) протоієрей Михайло Бабій шостий рік офіційно служить військовим капеланом у частині Національної гвардії України. Нещодавно у частині, де служить настоятелем о. Михайло, урочисто відкрили та освятили храм на честь святого великомученика Юрія Переможця.
Чин освячення здійснили архієреї Православної Церкви України: митрополит Вінницький і Барський Симеон, митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан (голова Синодального управління військового духовенства) та архієпископ Вінницький і Тульчинський Михаїл, представники духовенства Вінницько-Барської і Вінницько-Тульчинської єпархій, капелани з Києва та Вінниці
О. Михайло розповів нам про особливості капеланської служби під час повномасштабної війни та з якими проханнями звертаються військові.
- Із військовою частиною я вперше почав співпрацю ще із 2015 року. Спершу у якості волонтера. Відвідував із колегами-однодумцями найгарячіші точки зони АТО, доправляючи бійцям усе необхідне за їхніми запитами, - розповідає о. Михайло. - Тоді ж прямо на передовій, коли було більш-менш тихо, я проводив Богослужіння. Чесно скажу, що спершу було дещо незвично, коли бійці приходили до намету – імпровізованої “церкви”, з окопів – зі зброєю, у бронежилетах та шоломах. Але я відразу чітко бачив у їхніх очах бажання – комусь помолитись за своїх рідних й близьких, друзів, бойових товаришів, комусь хоча би на мить побути наодинці із Богом та самим собою. А комусь просто виговоритись!
Такі заходи, що ми здійснювали на постійній основі дали мені величезний досвід. Коли постала можливість стати офіційним капеланом Нацгвардії, я вже чітко орієнтувався у особливостях служіння та інших специфічних моментах, що пов’язані із військовою структурою, організацією тощо.
- Чи вирізняється капеланська служба під час АТО/ООС та вже під час повномасштабної війни?
– Як у лікаря пацієнти лікують хворі та заслаблі тіла так і у священника – віряни лікують душі та серця! Так було в усі часи війн. Що за часів козаччини, Хмельниччини, Визвольних змагань 1917-1920 р.р. Але ви самі розумієте, що у важкі часи моральних та тілесних випробувань людина відчуває сильний потяг до Бога, до вірного, до істинного. Це цілком природно. Тож і капеланська служба ще більш відповідальніша, важливіша! Аби не зачерствіли серця й душі наших Воїнів-Героїв, їхніх рідних й близьких. Історично капелан йде тим самим шляхом Воїна-Захисника пліч о пліч зі своїми побратимами по зброї. Тільки зброя капелана – Боже слово!
- Отче, пригадаєте якійсь випадок, як Боже слово допомогло нашим захисникам?
- Не забуду одну невигадану історію. Декілька років тому наш боєць був важко поранений. Ворожий снаряд чи міна влучили у бронетранспортер. Хлопця врятувало лише те, що він не закрив люк бойової машини. Під час влучання його викинуло вибуховою хвилею. Далі, на жаль, банальна ситуація – шпиталі, лікарні, операції, звільнення зі служби за станом здоров’я, поруч не було людини, яка б підтримала, зрозуміла. Важка психологічна травма. І ще багато негативних речей, про які вголос не скажеш.
Чесно кажучи, у цього хлопця були вже погані думки. Навіть про суїцид… І я не хочу хвалитись, але з Божою поміччю людину вдалось витягнути з моральної прірви. Хлопець видужав, влаштувався на роботу. Нещодавно ми випадково зустрілись у місті, то він сердечно дякував мені за порятунок.
І таких випадків, насправді, багато. Кожен по своєму унікальний та своєрідний.
- Є гарна приказка, що на війні немає атеїстів… Ви згодні із цим твердженням?
- Абсолютно вірно. Причини я вже зазначив вище. Особливо зараз, коли до нашої церкви та до мене особисто звертаються чи не щодня нові військовослужбовці. Мій мобільний телефон не мовчить ані вдень ані вночі. Нещодавно до мене звернувся боєць, який раніше ніколи не відвідував наш храм. Пояснив, що його тато також нині на фронті, захищає місто Бахмут у лавах Збройних Сил України. Що з татом, який у самому пеклі, відсутній зв'язок вже декілька діб. Попросив помолитись за свого батька та усіх воїнів-захисників. Думаю, далі коментарі зайві.
- З якими проханнями військові найчастіше звертаються до капелана?
- Звертаються із проханням провести Таїнство сповіді. Багато хто сповідається так вперше у житті. Були проведені й Таїнства хрещення. До речі, охрестились не лише молоді військові, а й більш старшого, можна сказати – солідного, віку. Теж вперше у житті!
Мене тішить, що відвідувачів нашого храму більшає. Що бійці розуміють, що храм це не лише гарна будівля, а місце для спілкування із Богом, яке завжди відкрите для кожного з них.
У будні ми розписуємо іконами стіни храму. Богослужіння відбуваються у неділю. Решту часу я завжди зримо і незримо поруч із побратимами та посестрами. Колектив військової частини як відразу допомагав мені зводити Божий храм так і допомагає й досі, за що я їм уклінно вдячний.
- Отче, як саме допомагають військовослужбовці Нацгвардії?
- Як я вже казав, ми зараз розписуємо храм. У цій нелегкій роботі мені допомагають троє бійців частини. Це мобілізовані хлопці, які у мирний час працювали художниками тощо або мають відповідні творчі таланти. Працюють дуже відповідально та копітко. Інколи – від підйому зранку до самого вечора.
Допомагає ще одна дівчина-військовослужбовець. Вона підкинула нам гарні творчі ідеї як зробити величну ікону Таємної вечері. Не лише ікону, а й скляний вітраж. Зараз робота саме триває, тож про кінцевий результат я неодмінно розповім згодом.
А ще у храмі з’явилась унікальна реліквія. Хлопці привезли нам старовинне Євангеліє зі знищеної церкви на Донбасі. Храм був розстріляний російською артилерією та спалений дощенту. Але наші гвардійці врятували те старовинне Євангеліє, що було опалене вогнем та привезли до нашого храму. Такий от своєрідний символ російського вторгнення, окупації, знищення наших духовних святинь незалежно від географічного розташування. І нині із цим Євангеліє ми молимось за нашу Україну, наших мужніх Воїнів-Захисників та за нашу Перемогу!
На фото: о. Михайло Бабій, Чин освячення храму у військовій частині,волонтерська та духовна діяльність священника
