Місія Карітас-Спес-Вінниця допомагає внутрішньо переміщеним особам
Текст та фото: сторінка Карітас-Спес-Вінниця у «Фейсбук»
Два дні допомоги й сотні завмерлих історій воєнного життя. Карітас-Спес-Вінниця сьогодні підтримує надію й віру, бо любов усі ці люди не втратили попри жорстоку війну.
Дякуємо Caritas-Spes Ukraine та команді Emergency Appeal за надання продуктових наборів в рамках проекту, а також друзям із Польщі Stowarzyszenie Idziemy Na Spacer за смаколики.
Хочемо поділитися із Вами тим, що чуємо щоразу, коли роздаємо пакунки від благодійників. Запрошуємо знайти кілька хвилин і послухати історії тих, хто втративши майже усе, досі любить і живе.
Пані Олена разом із донями Марійкою та Софією приїхали із Харкова на початку війни. Їхнє місто досі під постійними обстрілами. Їхній дім стоїть, але повсюди лунають постріли і гинуть люди. Олена знайшла прихисток у Вінниці, а підтримку - у наших проектах.
Аліна із синочком Вадиком - з Миколаєва... З того міста, що від початку війни потерпає від постійних ворожих атак. Міста, що трималося без води, тепла й електрики, міста, за яке моляться до Святого Миколая. Та й сам Вадимко замість подарунка під подушку просив миру й спокою у своєму місті й в усіх містах України.
Олена та Людмила - дочка й мама. Вони приходять разом, тримаючись одна за одну, підтримуючи одна одну... Пані Людмила піклується про свою дорослу дочку з інвалідністю. Вони з Донецької області, невідомо чи вони зможуть повернутися, але вони є одна у одної. А ми працюємо для їхньої підтримки.
Вадим та Юля виховують двох чудових непосидючих діточок. Юля - з Харкова, де залишилася їхня квартира. Хоча дім стоїть, та вікон давно немає, а кімнатами ширяє пронизливий холод та темрява. З їхньої квартири війна вигнала життя. Вадим родом з Херсонської області, тієї частини, яка досі в окупації. Там лишилися його батьки й рідня... Вадим і Юля чекають, коли припинять бомбардувати Харків, що їх поєднав, й визволять їхніх рідних з-під російського гніту на Херсонщині... Вони обидва чудові, й прекрасні їхні діточки. Юля тихо прошепотіла синочку: «Посміхнись для фото, це для дяді Євгена, який давав тобі молочко та смаколики.»
Пані Валентина має двох онуків. І вона з ними тут, у Вінниці, - сама. Її син і невістка - воїни Збройних Сил України. Зараз вони обидва захищають нас із вами на фронті. Але Валентина не скаржиться, стримуючи, сльози, каже, що справляється, що впорається, що все буде добре...
Домівка пані Наталі - у Сіверську Донецької області. Їх чоловік та син воюють. Вона тут із невісткою та онучкою. Говорить: коли приїхали до Вінниці спочатку був ступор, пустка, нерозуміння, що робити далі. Але зараз почуваються тут добре, знайшли друзів і багато добрих людей. Онучка відвідує гуртки та із задоволенням ходить до школи. Дякує за допомогу і всміхається.
Олена разом з чоловіком з інвалідністю приїхали з Троїцька, що на Донеччині. Вони - опора один одного. Нині, коли вони не мають власного дому, їхня підтримка - це проекти Карітас-Спес та інших організацій. Дочка Олени разом з онуками поїхала до Німеччини, і їй там також важко, але безпечно.
Більшість цих людей мешкає у гуртожитках, бо винайняти квартиру вдається лише тим, хто має стабільну роботу з доброю зарплатнею, а таких серед тих, хто приходить скористатися допомогою, одиниці.
Але кожен із них дякує і посміхається, усі терпеливо чекають, пропускають мам із дітками, літніх людей, ніхто не вимагає, усі доброзичливі. Адже війна і так сповнена гніву й ненависті, а тут - добрі обличчя людей, які пережили багато...
Війна зруйнувала побут, комфорт та будні усіх цих людей та не зруйнувала їхні серця. Кожен з нас, хто сьогодні може пити чай у своїй домівці і знати, що рідні - поряд, помоліться за тих, хто втратив свої домівки й чиї найдорожчі у окупації чи на фронті!
З молитвою, Євген Маркевич та Bogdana Lomachuk
